Сьогодні - 60 років Куренівському потопу: історія трагедії і злочини влади. ВІДЕО+ФОТО

Цього дня 60 років тому в Києві сталася жахлива трагедія – одна з найбільших техногенних катастроф того часу, в якій загинули від 1 500 до 2 000 жителів мікрорайону Куренівка.

Можна сказати, що передумови для цієї страшної трагедії складалися упродовж десятиліття. На початку 1950-х років київська влада, з дозволу вищого керівництва УРСР, прийняла рішення про ліквідацію Бабиного Яру, де під час війни нацистами було розстріляно сотні тисяч людей - переважно місцевих євреїв, циган, радянських військовополонених.

Здійснити це виявилося не так уже й важко: поруч розташовувалися Петровські цегельні заводи, які всі відходи власного виробництва - змішану з водою земляну породу - як пульпу трубами відводили прямо у відвороти яру. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра, а шар намиву сягав 30 метрів.

Намив здійснювався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем Куренівки - великого промислового і житлового району Києва. Проте замість бетонної дамби збудували земляну. Недостатньою була і пропускна здатність протипаводкового стоку, яка становила лише 0,5 куб. м/сек. Тобто причинами катастрофи став недосконалий проєкт, а також системне порушення технічних правил і умов експлуатації дамби. Крім того, наплив пульпи відбувався постійно і не припинявся навіть взимку. Спочатку вода повільно розмивала частину дамби, а потім потекла Куренівкою.

О 8:30 13 березня 1961 року дамбу остаточно прорвало - величезний вал (початкова висота становила близько 14 метрів) болота зі швидкістю 3-5 метрів за секунду хлинув униз, зносячи все, що траплялося на його шляху: житлові будинки, промислові будівлі, транспорт, дерева. Через 10 хвилин розріджена пульпа досягла Куренівки та за пів години залила площу в 30 гектарів. Під товщею пульпи, яка на очах застигала, перетворюючись на камінь, опинився весь район від Куренівського парку до Подільського спуску. Все відбувалося дуже швидко, і люди практично не встигали рятуватися. Значно ускладнювало ситуацію і те, що це був ранок робочого дня. Тобто все відбувалося у годину пік. Епіцентром трагедії стали вул. Фрунзе (зараз Кирилівська вулиця) і трамвайне депо ім. Красіна, яке було знищено (загинула більшість працівників - 52 особи).

Офіційна влада замовчувала наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не було названо, оголосили тільки про загибель 145 осіб, тоді як за неофіційними даними під час трагедії загинуло близько півтори тисячі осіб. Катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків, два гуртожитки. Матеріальні збитки держави становили понад 3 млн рублів. Постраждалим виплатили компенсацію. Тим, у кого загинули рідні, виплатили по 200 руб; понад 400 осіб отримали нове житло.

Але найбільш прикрим і болючим було те, що радянська влада не тільки приховувала і зменшувала масштаби і наслідки аварії, а й забороняла згадувати про жертв трагедії. Лише в роки української незалежності було належним чином вшановано їхню пам'ять - встановлено кілька меморіальних знаків і пам'ятник.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на Укрінформ.